ZAMKI W POLSCE

W górnej części plan twierdzy w Kudaku. W dolnej części to jakiś inny obiekt.

Opisuje to Sienkiewiczw "Ogniem i Mieczem" jako okrutna twierdze, a z planow sadzac, to troche jestem rozczarowany.
Choc mysle, ze zdobycie tego w czasach powstan kozackich nie bylo takie proste.

_________________
Nie działa: http://www.panoramio.com/user/2010046
Nie działa: www.zamki-mazowsza.turystyka.net
I wszystko co robiłem w temacie zamków od 1997 znikło z sieci.

To zależy co przedstawiają powyższe plany bo były tam dwie fortyfikacje.

Jeżeli chodzi o pierwszą to rzeczywiscie nie była to twierdza ale niewielki fort na planie czworoboku z dwoma pólbastionami, który otoczony był wałem i fosą. Przy budowie prowadzonej od lipca 1635 r. brali udział Wilhelm Le Vaseur Le Beauplan i Jean de Marion.

To nie była fortyfikacja do obrony Kresów ale blokada szlaku, którym Kozacy prowadzili wyprawy na Turcję czym prowokowali jej konflikt z Rzeczpospolitą.

Już w sierpniu Kozacy z niejakim Sulimą na czele, wracający z łupami z Turcji, widząc budowę, wycieli w pień załogę (poćwiartowano go za to potem w Warszawie).

Drugą trzykrotnie większą twierdzę wybudowano w 1639 roku wg planu Getkana i Beauplana obok starego fortu. Nowa twierdza miała bastiony od strony lądu i kleszcze od stronu Dniepru.
Któryś z tych obiektów miał przed wjazdem okrągłą murowanę wieżę przed wjazdem (chyba ten większy).

Tak więc, Sienkiewicz się nie mylił.

Jeśli się ktoś lubi męczyć to ze strony http://gorod.dp.ua/history/article_ru.php?article=8 przeklejam tekst o Kudaku Tam także zdjęcia!!!

"Незабаром виповниться 80 років, як у селищі Старі Кайдаки, на залишках колишньої Кодацької фортеці, з ініціативи Дмитра Івановича Яворницького було встановлено невеличкий пам'ятник з таким написом: «На этом месте гетман Хмельницкий с войском запорожским взяли приступом польскую крепость Кодак 24 апреля 1648 года». Зазначена у написі дата була помилковою, джерелом стала, мабуть, широко відома «Історія Русів», що пов'язує взяття Кодака з початком повстання, але не в тому суть. До цього часу вже старенький пам'ятник залишається єдиною згадкою про славні події часів Визвольної війни українського народу 1648-1654 років на території сучасного Дніпропетровська.

Історія заснування Кодацької фортеці відносить нас до 30-х років XVII століття, коли значно зросили втечі селян на Запоріжжя. Депутати сейму, який було скликано у лютому 1635 року, прийшли до думки організувати блокаду Запоріжжя, щоб припинити потік біженців-селян на Січ та не допустити анти турецьких виступів запорожців. Було вирішено збудувати на Дніпрі фортецю, яка була б опорою польського панування на Придніпров'ї та розірвала б усякі зв'язки Запоріжжя з Україною.

Місце для фортеці було обрано на правому високому березі Дніпра, коло першого, Кодацького, порога, тому й фортеця дістала назву Кодак. Нагляд за спорудженням фортеці вів коронний гетьман Станіслав Конецпольський. Будівельними роботами керував французький інженер Гійом Левассер де Боплан. Дерево для будівництва фортеці доставляли з берегів Самари. На будівництві працювали селяни-кріпаки, полонені татари та козаки. Будівництво було закінчено у липні 1635 року. Фортеця, як на той час, була збудована за останнім словом фортифікаційного мистецтва і вважалась неприступною.

Комендантом фортеці було призначено французького офіцера Жана Маріона, а комісаром -шляхтича Пшияловського. Гарнізон було укомп-лектовано двома ескадронами драгунів. Про споруду цієї фортеці виникла народна пісня, в якій говориться:

Не хотіли пани-ляхи
Попустити й трохи,
Щоб їздили в Січ бурлаки
Та й через пороги, -
Спорудили над Кодаком
Город-кріпосницю
Ще й прислали в Кодак військо
Чужу-чужаницю.
Іде бурлак чи комишник
Порогом-водою,
Його лове чуже військо
Й оддає в неволю.
Зажурились запорожці,
Що нема їм волі
Нi на Дніпрі,
Ні на Росі,
Ні в чистому полі...


Українські козаки цілком усвідомлювали ту загрозу, яка виникла з утвердженням панів на ближніх підступах до Запоріжжя. Саме тому в ніч з 3 на 4 серпня 1635 року загін козаків на чолі а Іваном Сулимою здійснив напад на Кодак. Гарнізон фортеці було знищено. Як свідчить Львівський літопис, «...Сулима з Черкас, еще два полковники з ним, зобравши козаків 3000, пошли до него. І так напавши місяця Августа, скоро запустивши, до матки божій 3 дня, в вечора то до світа збили вшисток люд єго і ноги не оставили, тільки що на чату були виїхали 15 коней і тії ся остали. А самого живо взявши, наперві руки му ізсікли i за пазуху вложили, і у плюдри пороху насипали і поставили у стовпа над Дніпром, і запалили, і порох го втиснув в Дніпр».

Будівничий фортеці Боплан, розповідаючи про Кодак, так описував ці події: «На відстані гарматного пострілу лежить Кодак, перший з порогів скелястої гряди, що простягається впоперек ріки, затрудняючи плавання човном. Є тут фортеця, яку я розпочав будувати в липні 1635 року, але в серпні того ж року якийсь Сулима, гетьман повсталих козаків, вертаючись з морського походу і побачивши, що фортеця заважає їм досягти рідного краю, зненацька захопив її і розбив гарнізон, що мав десь коло 200 воїнів під командуванням полковника Маріона. Цей полковник Маріон був французом. Оволодівши фортецею і захопивши велику здобич, Сулима повернувся з козаками на Запоріжжя. Проте вони не володіли фортецею довго, бо інші козаки (вірні Речі Посполитій) під командуванням відомого Конецпольського, каштеляна краківського ударили на фортецю і здобули її. Врешті-решт гетьман бунтівних козаків був полонений і разом зі своїми спільниками його перевезли до Варшави і там прилюдно четвертували».

Дійсно, зрадженого реєстровцями Івана Сулиму, а з ним ще п'ять козацьких старшин, було видано польським панам. У грудні 1635 року Сулиму стратили у Варшаві. З тієї козацької старшини, що була близька до отамана Івана Сулими та відправлена у Варшаву, живим залишився хорунжий Павло Михнович Бут (Павлюк). Пізніше, у 1637 році, він підняв повстання проти польських панів, яке з невеликою перервою тривало до кінця 1638 року та закінчилося поразкою селян і козаків. У цьому повстанні, як і в усіх попередніх виступах селянства, збереглися риси локаль-ності: селяни, що покозачились, тримались ближ-че до рідних місць, а тому вогнища повстання легко придушувались панськими військами. Тяж-ка доля спіткала Павлюка: його по-зрадницьки схопили і відправили у Варшаву для страти.

Ще в 1635 році було переведено з Низу в око-лиці Кодака одну річкову сотенну канцелярію на чолі з сотником та двома хорунжими.

За переказом, записаним одним з авторів цих рядків - А. М. Ковальовим, кодацька сотня бра-ла активну участь у повстанні під проводом Якова Острянина (1638). Під час захисту повстанського табору біля Жовнина на Сулі особливо відзначилася дружина кодацького сотника Семена Мотори Варвара. Варварі Острянин нібито доручив стріляти особливо важливих персон у воро-жому таборі, приставивши шість козаків заряд-жати мушкети та готувати стріли для неї. За тим же переказом, розвідники Потоцького нібито вия-вили, що джерелом «особливого зла» з боку козацького табору є відьма, яка безпомилково під-стрілює ротмістрів та вельмож. Перебіжчик-реєстровець повідомив, що та відьма зветься Варварою Кодак. Потоцький наказав відкривати гарматний вогонь по всякій жінці, що буде помічена в козацьких шанцях. Дуже багато жіноцтва полягло від розриву порохових ядер, серед них загинула і Варвара...

Відходячи під натиском шляхетських військ, повстанці шукали порятунку на території Російської держави. В кінці червня до Білгорода прибув козацький загін у 865 чоловік на чолі з гетьманом Яковом Острянином. Через три дні з'явилася туди ж кодацька сотня Семена Мотори у складі 83 чоловік. Усі були на конях, а в по-воду привели ще 370 коней. На тих конях вони привезли в Білгород багацько біженців. У доповідному листі до царя Білгородський воєвода Щетинін, передаючи прохання гетьмана і козаків прийняти їх у російське підданство, так пояснював причини, що змусили козаків покину-ти рідний край: «Польские й литовские люди их хрестьянскую веру нарушают и церкви божии разрушают, и их побивают и жен их и детей, збирая в хоромы, пожигают и пищальное зелье, насыпав им в пазуху, зажигают, й сосцы у жен их резали... и всякое строение разоряли й пограбили».

У царському указі з цього приводу було сказа-но: «... велел их принять под свою государеву державу в Московское государство и... велел их по их челобитию устроить на Чугуеве на вечное житье». Воєводі наказувалось негайно надати допомогу поселенцям з казни (кожному відповідно до його службового та соціального стану) хлібом, насінням для посіву, матеріалами для будівництва житла та фортеці. Це, однак, не було виконано.

У 1641 році сотник Мотора розпочав піклування про переселення кодацької сотні на територію козацького Сибірського Війська. Чи всю кодацьку сотню повів з собою Семен Мотора в Сибірське Військо, чи якусь його частину, не відомо. На під-ставі топонімічних пам'яток, які залишилися на шляхах Семена Мотори, можна здогадуватися, де він пройшов з загоном відданих йому земляків. Справді, на Далекому Сході та на Далекій Півночі вражає в топоніміці велика кількість назв: «Варварина сопка», «Варварина могила», «Варварині груди», «Розпадок Варвари» тощо...

Місцеві легенди розбігаються в тлумаченнях цих назв. З приводу «Варвариної сопки», що в західному крилі Ванданського перевалу, який пере-тинає залізниця Волочаєвка -Комсомольськ, нігедали додержуються думки, що «нігедалка Варвара Сотник убивала хунхуза, хунхуза убивав Варвару...». Трохи іншого переконання гольди, що меш-кають між притокою Буреї річки Яурін та південним кордоном Якутії. Про «Варварину могилу» на західному схилі пологої безіменної сопки, кіло-метрів за 40 на північ від річки Яурін, вони ка-жуть, що «гольдка Варвара Кодак нищила хунху-зів, за що хунхузи знищили її...» А якути, які господарюють на території між правими притока-ми Індігірки - Нерою та Мома, - цілком певні, що їхні «Варварині сопки» та «Варварині моги-ли» - то пам'ятники видатній якутці Варварі Моторі - доньці якутського князя Кангаласького, яка сміливо боролася з ворогами якутів. На що уссурійські та амурські козаки твердили: «Не вірте їм - вони люди темні. Варвара - козачка. Самі подумайте, чи могла б ото дикунська дівка так хоробро змагатися з хунхузами?..», але тут же додавали (в станиці Чернігівці близько Іману) - «то козачка Уссурійського Війська», а в станиці Полтавці (біля Благовєщенська) - «то козачка Амурського Війська»...

Ім'я Семена Мотори увійшло в історію географічних відкриттів на Далекому Сході. 23 квітня 1650 року загін Семена Мотори дійшов до Анадирського острогу - зимовища Семена Дежньова, де обидва вони вирішили «государеву службу слу-жить вместе». На протязі 1650 -1652 років Дежньов разом в Моторою ходять на пошуки річки Пенжини (1650), лаштують походи в верхів'я Анюю на ходинців (1651) та на анаульського князька Мекерку (1652), в бою з загоном якого й поклав голову Семен Мотора...

Але повернемось до Кодака. Придушивши селянсько-козацьке повстання, польські пани поспішили з відбудовою Кодацької фортеці. Будівництвом відновлюваної фортеці керував інженер Фрідріх Гектант, який до цього спорудив укріп-лення у Львові, Городищі, Хмільнику та інших містах. Нова фортеця стала майже втричі більше попередньої. Залогу фортеці вирішено було поси-лити. У липні 1639 року відбудова Кодака була закінчена. За повідомленням польського шляхтича Б. Машкевича, на високих валах були встановлені гармати.

Фортеця посилено охоронялася. Перед заходом сонця ворота зачинялися, міст через рів з водою піднімався, і нікого не пускали на-віть у разі крайньої необхідності. Ночами по валах ходили дозори на чолі з вартовими офіцера-ми. В трьох кілометрах від фортеці на самому високому місці була збудована височенна вежа, з верхівки якої було видно на 50 - 60 кілометрів навколо. Біля підніжжя вежі завжди вартував кінний загін. Як тільки дозорець на вежі когось помічав - відразу відряджалось кілька вершників, аби його спіймати. Кінні патрулі регулярно об'їздили навколишні балки.

Губернатором Кодака коронний гетьман призначив шляхтича Яна Жолтовського, а комендантом - свого племінника Адама Конецпольського. Обидва вони вважалися досвідченими офіцерами, бо тільки що повернулися з-за кордону, де бага-то років служили у військах католицької ліги, що воювала тоді проти шведів та німецьких про-тестантських князів (Тридцятилітня війна 1618 - 1648 років).

Згідно з інструкцією, спеціально виробленою для губернатора, він мусив постійно піклуватися про зміцнення фортеці: щороку підвищувати вал на лікоть на всьому протязі, використовуючи для цього затриманих і полонених; слідкувати за тим, щоб за пороги не було пропущено жодної душі, крім тих, які везли продовольство реєстровцям, що залогою стоял&

Okazuje się, ze coś tam jeszcze pozostało: http://wikimapia.org/#lat=48.3832547&lo ... ropetrovsk

No proszę! I to wcale nie tak mało.

Plan znaleziony na stronie http://www.fortified-places.com







i wpis z forum Freha:


A tu jest opis autora: http://www.fortified-places.com/kudak/

Sienkiewiczowska "okrutna twierdza" chyba jednak trochę rozczarowuje - przynajmniej mnie.

W takim razie odczuwam ulgę, że nie czytałem Sienkiewicza.

Fort na planie o boku od szpicy bastionów 207 x 210 metrów nie jest taki mały. Ile ma Jasna Góra? Czy nie koło 250 x 250?

[quote="jesziwaboy"]W takim razie odczuwam ulgę, że nie czytałem Sienkiewicza.

A ja się zatrzymałem na Krzyżakach ( wybór fragmentów ) i 'W pustyni i w puszczy' ( jeszcze rzadszy wybór fragmentów ) - jakoś udało się omamić moją mierną polonistkę i wyszło na to, że znam treść celująco.

Nie chodziło mi o to, że był małym dziełem, tylko raczej o wrażenie jakie powstaje przy konfronacji wyobrażeń z rzeczywistością - plastyczność opisu Sienkiewicza miała swoją wagę Już wielokorotnie się z tym spotykałem najpierw czytając o obiekcie, a później oglądając go w "realu".
Podobne wrażenie miewałem również wyobrażając sobie na podstawie zrujnowanych pozostałości obiektu jego wygląd w czasach świetności (często też opierając się na luźnych - popularnych rekonstrukcjach). Często oglądając wizualizację opartą o przesłanki naukowe przeżywałem drobny zawód z racji mnijeszej od spodziewanej skali danego obiektu. Zobaczcie ryciny Gumowskiego - czyż nie da się tam zauważyć podobnego efektu (np. Rawa, Sochaczew oczywiście).

To my z kumplami braliśmy wszystkie lektury na następny rok na plażę i czytaliśmy przez 3 tygodnie i mieliśmy temat odbębniony.
Pamiętam jak kolega wziął Medaliony Nałkowskiej do toalety i po 25 minutach wrócił i powiedział, że ma już przeczytane. No grube to to faktycznie nie jest.

A z Sienkiewicza nie polecam Pana Wołodyjowskiego. Strasznie dużo nudnych wątków romansowych. No i ten Michał taki nie za mądry... Za to Ogniem i M. było całkiem fajne jak dla ucznia SP.

Popo napisał:

Słyszeliście o wrażeniu, jakie odczuł i opisał szeroko Freud, po tym, gdy pierwszy raz zobaczył na żywo Akropol ateński, wcześniej znany mu wyłącznie z opisów, rysunków i książek? Ta reakcja - poprzez omówienie i zanalizowanie przez Freuda - weszła nawet na stałe do psychologii. Pisał o tym Herbert w jednym z esejów z tomu "Labirynt nad morzem" ( link: http://www.wiez.com.pl/index.php?s=mies ... 04&t=11392 )
Owo nieuchronne "odarcie ze złudzeń" - Erinnerungsstorung, jak nazywa to Freud - dotyka chyba też i nas przy zetknięciu z każdą budowlą, jaką wcześniej przez lata pragniemy zobaczyć i jakiej obraz sobie w umyśle stwarzamy.

Łukasz napisał:
[quote]To my z kumplami braliśmy wszystkie lektury na następny rok na plażę i czytaliśmy przez 3 tygodnie i mieliśmy temat odbębniony.

Wiele z tych szkolnych książek to fantastyczne lektury do których wraca się po latach i odbiera zupełnie inaczej. Na pewno jeszcze wrócę do Sklepów Cynamonowych, Ferdydurke, Procesu czy Zniewolonego Umysłu. Błędem jest dawanie do czytania dzieciom Pana Tadeusza. To jest bardzo zabawny i inteligentny tekst ale te elementy na poziomie uczniów szkoły podstawowej są zupełnie nie do uchwycenia. W ubiegłym roku znowu przeczytałem Lalkę (sięgnąłem przez przypadek szukając opisu Powiśla) wciągnąłem się i to jest książka wybitna. Tekst Freuda czytałem za pośrednictwem Herberta kiedy byłem w Atenach, i w tym przypadku miałem podobne odczucia lecz niestety nie umiałbym tak pięknie i trafnie ująć to jak oni. Podobne wrażenie rozczarowania przeżyłem, "nakręcony" Herbertem, w Knossos na Krecie. Inaczej z kolei odbiera się cmentarz protestancki w Rzymie po lekturze Voci di Roma Iwaszkiewicza.
Ciekawe być może byłoby zrobienie listy zamków, które nierozczarowują a pozytywnie zaskakują i na odwrót. Ja bardzo polecam zamek Eltz nad Mozelą, który widziałem w ubiegłym roku. Podobno jest to jeden z kilku zaledwie, nieprzebudowanych zamków w całych Niemczech. Myślę, że każdy z forumowiczów będący w jego okolicy byłby wizytą w nim zachwycony. A z polskich pozytywnie zaskoczony byłem Mielnikiem. Zabudowań żadnych tam nie ma ale sama góra zamkowa zrobiła na mnie spore wrażenie. Rozczarował mnie z kolei Inowłódz z powodu zaniedbania i okropnego "willowego" pstrokatego otoczenia.

Od znajomej feministki/polonistki usłyszałem kiedyś, że to najlepsza polska powieść. Niestety nigdy jej nie czytałem. A te książki, które wspominasz, to jednak inna historia: liceum obfituje w arcyciekawe pozycje lekturowe, ale w podstawówce raczy się dzieci i młodzież literaturą w mym odczuciu mocno spłyconą.

Całkiem ładny "idealny" układ urbanistyczny wewnątrz.

Dodane po 3 minutach:

[quote="jesziwaboy"]A nieco wcześniej pochłaniałem wręcz kolejne książki Danikena.

Fajnie, że tak cenicie "Lalkę". Uwielbiam tę powieść.